Чому плачуть маскарони Києва: військовий і ветеран рятують спадщину

Пам’яткоохоронна резиденція, започаткована чинним військовослужбовцем Олександром Ленем і ветераном-реставратором Данилом Гуріним, привертає увагу до збереження культурної спадщини. Проєкт зосереджений на архітектурі та мистецтві кінця XIX — початку XX століття. Він поєднує освітні програми, волонтерські ініціативи та залучення громади. Ініціативу реалізували в межах проєкту ВІЛЬНО/VILNO.

В інтерв’ю Олександр Лень і Данило Гурін розповіли, чому взялися за цю тему разом, і розмірковують, чи усвідомлює суспільство цінність культурної спадщини сьогодні.

Ідея резиденції та досвід засновників

Олександр Лень згадує: ідея виникла ще тоді, коли в Києві на вулиці Великій Житомирській, 4, працював культурно-освітній простір «Цегла». Кілька років тому він припинив існування. Колектив розпався, але думка про резиденцію лишилася. Разом з Анастасією Кузьменко, яка теж була частиною команди «Цегли», шукали можливості втілити задум.

З Данилом Гуріним познайомилися через програму «Вільно» від «Іншої освіти». Під час першої телефонної розмови активно обговорили плани. Згодом зустрілися в Києві й вирішили створити освітню програму. Так проєкт став реальністю.

Питання збереження спадщини хвилювало всіх, хто був причетний до «Цегли». Освітні вечори з лекціями про старий Київ допомогли сформувати тему. Лень навчався в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури (НАОМА), має художню практику та досвід викладання.

Данило Гурін додає: обидва закінчили НАОМА, він — трохи раніше. Подали спільну заявку на програму «Вільно» з невеликими грантами для культурних ініціатив. Анастасія Кузьменко сильно допомогла.

Гурін майже все життя присвятив реставрації, окрім служби. Мав приватну практику, працював у музеї реставратором, потім заступником директора з наукової роботи. Розвивав власну художньо-реставраційну майстерню. До повномасштабного вторгнення брав участь у реставрації Центрального автовокзалу та Річкового вокзалу в Києві.

Вони зрозуміли: ділитися знаннями важливо. Люди цікавляться, і це формує правильне ставлення до спадщини. Навіть невеликі зусилля впливають на громаду.

Команда резиденції включала трьох запрошених кураторок: Дашу Корбу (архітекторку, голову ГО «Мапа реновації»), Поліну Пискурьову та Тетяну Тадай. Дизайном займалася Ярослава Ковальчук. Організаційне ядро — Лень, Гурін і Кузьменко.

Освітня програма тривала 16 днів. Події відбувалися щодня, на вихідних — по два. Локації постійно змінювали: Національний художній музей України, простір Mlyn, «Їде дах», Національна наукова медична бібліотека, дача Братмана, садиба Барбана.

Участь була безкоштовною. Надійшло 110 заявок, відібрали 12 учасників після особистих інтерв’ю. Заявки виявилися якісними й глибокими.

Гурін зазначає: вдалося вмістити великий обсяг знань. Частина лекцій була ексклюзивною, частина — відкритою. В’ячеслав Шуліка говорив про сакральний живопис і архітектуру кінця XIX — початку XX століття, порівнюючи Київ і Слобожанщину. Марія Борисенко розповіла про реставрацію паперу — носія проєктної документації. Аліса Святина — про збереження фасадів. Сам Гурін — про внутрішній декор.

Окремий блок присвятили історії мистецтва та суспільному контексту. Архітектура не існує окремо. Вона формує простір і залежить від процесів епохи.

Польові роботи, виклики та плани

Програму побудували логічно: спочатку теорія стилів від лектора Антона Короба, потім практика. Організували поїздки до Пущі-Водиці — екскурсії та толоки на дачах Костянтина Єфремова та Анни Новікової.

Дача Єфремова частково постраждала від обстрілів навесні 2022 року. Дах провалений, але конструкції ще тримаються. Активістка Анна Яковлєва координує толоки в межах ініціативи «Дача Брадтмана» і підтримує зв’язок із власниками.

Дача Новікової сильно постраждала від пожежі 2023 року. Більша частина перетворилася на згарище. Збереглося унікальне дерев’яне різьблення. Толоки спрямовані на консервацію та протиаварійні роботи.

Зустріч біля садиби Барбана організував Анатолій Хорошилов. Будівля напівзруйнована. Навколо зберігся зелений сквер. Місцеві жителі не хотіли офісного центру чи житлового комплексу, тож об’єдналися з пам’яткоохоронцями.

У медичній бібліотеці Мішель Терещенко розповідав про спадщину своєї родини. Простір Mlyn вразив збереженням елементів старого промислового інтер’єру.

Гурін підкреслює: у багатьох містах влада й громада не усвідомлюють цінності таких об’єктів. Приклад — мозаїчні зупинки радянського періоду. Чиновники бачать аварійність і демонтують. Те саме зі старовинними будинками: простіше замінити оригінальний декор на дешевий аналог.

Оригінальні елементи несуть художню та історичну цінність. Відновлена будівля має зберігати дух часу. Безпека на першому місці, але технології дозволяють зберігати мозаїки.

Резиденція — крок до формування розуміння. Поки інституційні процеси тривають роками, потрібні живі прецеденти.

Якщо будівля в приватній власності, важелів впливу мало. Штрафи для забудовників сміховинні. Справи зрушують лише через публічний резонанс. Гурін фокусується на позитивних прецедентах.

Відчуття відповідальності привело обох до Сил оборони з початком повномасштабного вторгнення. Зараз Гурін звільнився за станом здоров’я, але відповідальність лишилася. Отримали дозвіл на реставрацію мозаїки біля пам’ятника Григорію Сковороді на Подолі разом зі студентами НАОМА.

Підхід змінився. Раніше фахівці працювали в академічній бульбашці. Сьогодні соціальні мережі масштабують вплив. У 2014–2015 роках новина про реконструкцію автовокзалу з рожевими колонами без згадки мозаїк Ади Рибачук і Володимира Мельниченка не викликала резонансу. Зараз суспільство динамічніше.

Збереження — це й 3D-оцифрування. Фізично вивезти пам’ятки з зони бойових дій часто неможливо. Життя людини — найвища цінність. Тому цифрове сканування зберігає інформацію для майбутніх поколінь.

Російські обстріли Києва наприкінці травня 2026 року пошкодили Національний художній музей України, де планувалася виставка робіт учасників. Її відклали. Будівля потребує відновлення. Показ деяких робіт уже відбувається в менших форматах. 30 липня в книгарні «Сенс» Анна Яненко прочитала лекцію про архітектуру Лаври.

Наступну резиденцію планують присвятити міжвоєнному періоду та модернізму. Результати першої перевершили очікування. Співпраця триватиме. Лень обмежений часом як чинний військовослужбовець, але форму взаємодії знайдуть. Гурін просуває реставрацію мозаїк на Подолі та вітражів у Дніпрі. Головна мета — мережування фахівців, активістів і громади — спрацювала повністю.